«ТАКЕ» - атракціони з напівгнилими бананами.

Іздрик Юрій – людина непересічна і концептуальна. Більше того, Іздрик – прозаїк, творчість і креативність якого - в квадраті, а може, і в кубі. Він є прозаїком, поетом, культурологом, автором концептуального журнального проекту «Четвер», декоратором власних книжок.

 Говорити про прозу Іздрика не важко, її важко сприймати. Не в тому плані, що у текст наштрикано безліч строкатих незрозумілих ремінісценцій. А в тому, що читання перетворюється на замилування кожним пунктуаційним знаком, кожним іменником, кожним масним відбитком чужих пальців, хоча це – кому як. Нарцисизм прози Іздрика ставить під сумнів одну річ – а чи потрібна його текстам критика взагалі? Їх самодостатність, здається, свідчить протилежне.

Отже, у кого в руках, у кого на колінах, у кого в похідному рюкзаку, у кого в мріях і поки ще на полицях книгарень книга «ТАКЕ». Поліфонічність назви спрямовує на поліфонічність сприйняття і прочитання. «ТАКЕ» – воно про все. ТАКЕ – це таке, на кшталт російського «такоє», у сенсі – незрозуміле «простим смертним». ТАКЕ – це таке, із натхненно завищеною інтонацією на останньому складі. Мовляв, замріяне щось, незбагненне. ТАКЕ – англійське to take. Рішуче і самовпевнене – бери, поки дають, бери без дозволу, бери все і побільше. Звучить як рекламний слоган, але це більше позиція автора.

Коли вже говорити про особистість автора, слід зауважити її деміургічність. Автор, в одному амплуа із ліричним героєм, репрезентує себе, своє бачення, перш за все, свої біографічні відомості, свої історії і казки. Його філософія настільки потужна, що не залишає в читачевій голові місця для інших ідей та вірувань , однак як не парадоксально, вона дуже тісно пов’язана з юдео-християнською традицією, зокрема з етикою та естетикою Нового заповіту. Абсолютність – ось найхарактерніша риса книги. І нехай масштабно суб’єктивна, але ж яка приваблива.

Безсюжетність книги майже не помітно через наголошення на рецепторному сприйнятті тексту. Кожна сторінка має смак, колір, вона різна на дотик, не говорячи вже про тему і смислове наповнення. Іздрик бавиться синестезією, іноді навіть переборщує, однак без цього візуально-текстового синтезу Іздрик вже не Іздрик. Його текст – ткемалі і напівгнилий банан, відчуття щасливого очікування і розчарування, жовтнева київська мряка й італійський сонячний ранок, імпресіонізм із позитивіськими коріннями, все до купи і все разом. Не існує єдиної думки, про що книга «ТАКЕ», бо не існує однакового сприйняття її.

На мовному рівні Іздрик дозволяє собі все, тут він цар і бог. Перекручуючи слова, використовуючи ін`єктиви, суржик, жаргонізми, професійну лексику, він створює довжелезні синонімічні ряди, які не стомлюють, а навпаки – розширюють горизонти тексту. Іздрик ховає внутрішній зміст у зовнішньому, а зовнішній – у внутрішньому, задарює читачів натяками та сугестією. Зрозуміти його – зрозуміти себе. Книга – немов шаблон, що підставляєш під себе і відрізаєш зайве чи наліплюєш потрібне.

Ще одна медаль Іздрику за те, що він є не лише деміургом свого творіння, а і його декоратором. Книгу цікаво читати, але не тільки в сенсі змісту. Книгу цікаво навіть просто дивитись. Наративність досягає статусу атракціонів – розважає, кидає з одного стану в інший, то вверх, то вліво, то в майбутнє, то в забуття. А декоративність примножує епатажноість та здоровий пафос цим атракціонам.

Недоцільно говорити про фрагментарність, хоча текст і розділений на тематичні і формальні «шматки», що близькі за жанром до есеїв. Адже цілісності і плоского мозаїчного зображення шляхом складання всіх цих шматочків ми не досягаємо. І все ж таки, «ТАКЕ» має свій горизонт очікування. Вчитайтесь у назву. Що для вас «таке»?